Мале село... А може і велике, Без рівних тротуарів і доріг. Без славних дат, та рідне, не безлике, Тут ріс я, тут мій оберіг. Мале село... Охайні білі хати, Калина під вікном, любисток на виду, Тебе я можу будь-коли впізнати — Свій рідний дім по зіроньці знайду. О батьківський поріг! Хрещатик і Арбатну Я не зміню на росяні стежки. І водогін, і газопровід хатній Таки прийде на моріжок гінкий. Я пам'ятаю стріхи солом'яні, Глиняну призьбу, босих дітлахів... І м'яти, кропу запахи духмяні, І на леваді надвечірній спів. Квітуй село! Готуй дарунки місту, Джерельце чисте в полі збережи. Вкраїни волю сонячну, іскристу Й ланів святиню хлібну стережи.
1 2 3 4 5 Категорія: СНОВИДІВСЬКІ ВІСТІ \| Додав: neivan (31.10.2011)
Переглядів: 906 \| Коментарі: 13 \| Рейтинг: 5.0/3

Всього коментарів: 1

Порядок виводу коментарів:

1 Василь (08.08.2014 19:20)

Дуже щиро сказано і просто! Доброю і чесною людиною був Степан Помазанський. Ні, був неправильно.Залишився у памяті односельців.