Роман ЛУБКІВСЬКИЙ

СНОВИДІВ

Залюблений у фантастичний світ,
Дністер забув, що по дорозі звидів...
Прадавню твержу, маревний Сновидів
Зірницями прибив на небозвід...
Але найбільша честь йому і слава
За пам'ять про Богдана й Святослава!**

Вони, мов ті Дажбог і Світовид,
Зріднилися з місцевими святими,
Що розбрелись стежинами крутими
У пошуках сільських каріатид,
Хоч ті давно, як вийняті з окропу,
В Америку чкурнули та в Європу...

Нові поети? Не перевелись!
Із Бучача, Підгайців, Теребовлі
З'їжджаються — не так для риболовлі,
Як ловлі слави! (Ще прийде колись!)
Антонич і Гординський! Хто ж би всидів,
Коли вони вернулися в Сновидів.

Сновидів — рай! Сновидів — Божий край,
Де яблуні, та груші, та горіхи
Складають спритні господині в міхи...
Поет — він зір визбирувач.
               Стривай.
Хоча б одну ти вже знайшов для втіхи?
Знайшовши, тут назавше поселися:
Сномар, сномрій, сновидно веселися!