Середа, 26.09.2018, 04:49
Ви увійшли як Гість | Група "Гости"Вітаю Вас Гість | RSS
Головна | ІСТОРІЯ СЕЛА | Мій профіль | Реєстрація | Вихід | Вхід

Вхід на сайт
Меню сайту

Зміст

1. Короткий нарис історії села Сновидів.

2. Легенди про походження назви села.

3. Поезія «Сновидів».

4. Фотоматеріали.Карти села.

5. Список використаних документів і літератури.


  Тому скоріш я повертаю коло,
  І зараз вам Сновидів опишу,
  Село, що в нім знайшов би соціолог
  Чимало тем, які я залишу...
   
  Святослав Гординський. 
  Поема "Сновидів”, 1938р.

  Село Сновидів розкинулося на пагорбі лівого берега мальовничого Дністра за 100 км на південь від обласного центру Тернополя і за 25 км
від Бучача і є самостійною адміністративно-територіальною одиницею (фото 1). На сьогодні в селі налічується 468 дворів, в яких проживає 1942 чоловіки (дані на 25 січня 2007 року).
  Село розміщене на невеликій смузі землі площею більше 2 кв.км. Зі сходу його оточують глибокі й круті яри, що йдуть аж до Дністра. Такі ж самі три яри із заходу тягнуться змійкою до річки Бариш, яка впадає в Дністер (фото 2).
  Найдавніше поселення людей, виявлене на південному сході села (між Сновидовом та Возиловом), належить до доби ранньої бронзи (ІІІ тис. до н. е.). [ 6 : 203 ]
  А перші поселення власне Сновидова були відомі на північному сході  села, де закінчувався ліс і починалося поле, а також било потужне джерело. Межа поля і лісу утворювали кут, від чого і пішла назва хутора Кутасівка, звідки за переказами бере свій початок прадавній Сновидів. Наші старожили розповідають, що їхні діди і прадіди твердили, ніби першим поселенцем на території сучасного Сновидова був виходець із Кутасівки на прізвисько Сновида. 
  Перша документальна згадка про Сновидів зустрічається в актах земських під 1457 роком [ 1: 94; 6 : 203 ], коли володарем його був Станіслав із Ходоровставу, а у 1459 році - Михайло з Бучача і Язлівця [8 : 938 ].
  Із статей історика М.Станкевича "Наші села і їх назви” дізнаємося, що в першій половині ХVІІ ст. наше село, як і Соколів та Золотий Потік, належало придворному маршалу польського короля Сигізмунда ІІІ Якубу  Потоцькому.
  У 1672 році 100-тисячна турецька армія на чолі з Магометом ІV захопила наш край (Бучацький мир, 18 жовтня 1672 року). Південна частина Тернопілля до 1683 року знаходилася під турецьким пануванням
[1 : 31]. Проте ще в 1675 році польське військо на чолі з Яном Собеським вигнало турків з наших країв і у складі Речі Посполитої Сновидів перебував аж до 1772 року [ 7: 28 ].
  Після першого поділу Речі Посполитої зелі нашого краю входили до Австрійської , а з 1867 року - до Австро-Угорської імперії , у складі якої перебували до вересня 1914 року [ 4: 462 –463 ].
   В цей час у Сновидові існували церква св. Івана Хрестителя , побудована у 1838 році , яка в часи першої світової війни дощентно згоріла. Після війни в 1918 році був збудований барак на церкву , покритий бляхою. В 1878 році в селі було відкрито двокласну школу, яка до 1919 року була українською. Тут працював один вчитель, навчалося 25-30 учнів [ 9 : 3 ].До 1914 року в селі діяла читальна ім.. Качковського , під час війни цей будинок і школа згоріли [2 : 647 ].
  Події Першої світової війни (1914 –1918рр.) та Української революції  ( березень, 1917 р.- весна 1920р.) відобразилися і на історії Тернопілля. Це був час, коли наш край переходив з рук в руки. З вересня 1914 року до липня 1917 року він знаходився під владою Російської імперії [ 1: 57 ], з осені 1917 до лютого 1918року територію краю контролювала німецька
  армія. Після розпаду у жовтні 1918 року Астро - Угорської імперії на землі Східної Галичини претендує Польща, але Українська національна рада ( утворена 18 жовтня у Львові ) проголошує на західноукраїнських землях Західноукраїнську Народну Республіку, а на землях краю утворене Тернопільське воєводство [ 1: 63 ]. Після проголошення ЗУНР з середини травня до 28 червня 1919 року боротьбу проти неї вела Польща. В кінці липня ЗУНР фактично перестала існувати і землі Тернопілля окуповано польською армією [ 1: 65 ].
  З часів Першої світової війни в селі збереглися історико- архітектурні пам’ятки : два дзоти розташовані на схід від села на найвищій географічній точці двох населених пунктів Сновидова і Возило ва - на Могилі (фото 3, 4). Ці оборонні споруди нагадують жителям про тривожні часи минулого. Побудовані вони австрійськими солдатами близько 1914 –1915рр. Із каменю та залізобетону, мають бійниці та ніші для боєприпасів. (Розповіла Дорож А.Г.)
  В селі поширена версія можливості існування підземного ходу від дзотів до Дністра. Укріплення на Могилі щороку відвідують учні школи під час екскурсій , метою яких є ознайомлення з історією рідного села.
  Під час радянсько- польської війни (травень- жовтень 1920 року ) більшовики 15 липня 1920 року проголосили створення " Галицької Соціалістичної Радянської Республіки " і уряду Галревкому, влада якого протрималася лише 70 днів[ 1 : 66 ]. В нашому селі також було встановлено радянську владу [ 6 : 203 ] , але вже у вересні 1920 року польські війська окупували територію ГСРР. Землі нашого краю ще на 19 років потрапили під владу Польщі [1 : 66 ].
  Між 1920-1939 роками в Сновидові Бучацького повіту Тернопільського воєводства [ 1: 67 ] існувала утраквістична (помірковано-релігійна) чотирикласна школа [ 2 : 647 ] , де вчителем в 30-ті роки працював Василь Слободян , який похований на місцевому цвинтарі. В школі навчали дітей української та польської граматики, арифметики , читання. ( Розповіла Дорож А.Г.) .В 1925 році поміщик Кобилянський побудував на річці Бариш шість млинів [ 9 : 3 ]. В 1938 році громадою села був зведений новий будинок читальні " Просвіта”, Народний Дім , діяли кооперативна 
крамниця, дві корчми, філія кредитівки, молочарня , аматорський гурток, хор , Хліборобський вишкіл Молоді, Секція Господинь , дитячий садок, самоосвітній гурток ( фото 5-7) [ 2 : 647 ]. Відомими родинами в селі були Шлемкевичі, Чапельські, Камінські, члени сім’ї яких були священиками  
( Іван Шлемкевич) , вчителями ( Ганна Чапельська , Галина Шлемкевич–Камінська),вченими (М.Шлемкевич), кооператорами (Камінський). 
  Священик Іван Шлемкевич із сім’єю наприкінці ХІХ ст. переїхав із Пиляви Бучацького району до нашого села і парохував в Сновидові та Возилові понад сорок років, до 1938 року (фото 9 ).  
  Разом з родиною отець Шлемкевич проживав у будинку Проборства, що зберігся і до сьогодні ( фото 14 ).
  Проборство - це садиба священика в селі. Вона розміщена на південному краї Сновидова, біля церкви. Будинок зведений у кінці ХІХ ст. з пористого каменю-букштину. У роки війни будинок Проборства був дещо зруйнований. В повоєнний період відреставрований. Будівля досить велика за розміром (16 м х 12 м). З південного боку будинку велика веранда, а з
Північного закрита, остання побудована у 1997 році. Після Другої світової війни будинок було взято під шкільні приміщення. З 1975 до 1993 року тут проживало три сім’ї сільських вчителів. З 1993 р. Проворство знову стало належати місцевому священикові отцю Володимиру Бєлінському ( до 1999р.), а потім - отцю Володимиру Заліському. Саме на Проборстві пройшло дитинство Миколи Івановича Шлемкевича-доктора філософії, публіциста, ім’я якого відоме в науковому світі (фото10 ). Народився він 27 січня 1894 року в селі Пилява. В кінці 90-х років ХІХ ст. разом з батьком священиком та родиною переїхав до Сновидова [ 2 : 387 ].Середню освіту здобув в народній школі та гімназії м.Бучача [ 3: 222 ]. Пізніше М. Шлемкевич навчався у Віденському університеті, де 16 липня 1926 року захищає дисертацію за суть філософії на переломі ХІХ і ХХ століть ( додаток 2 ). Свою філософську освіту у 1928 -1929 роках доповнює в університеті Сорбона. Потім повертається на батьківщину ( у Львів ), де особливо цікавиться державним відродженням 
[ 2 : 165-167 ]. В середині 30-х років М. Шлемкевич щоліта приїжджав до села Сновидова, де часто в гостинному домі батька отця Івана Шлемкевича - Проборстві відбувалися літературно-наукові вечори. Тому кожного літа 1934-1938 років віддалений Сновидів ставав маленьким мистецько-літературним центром, коли до нього з’їжджалися різні столичні (львівські) особистості: Мирослава ( з роду Чапельських ) та Станіслав Гординські, Микола Бутович, Володимир Лісовський, Оксана Керч, Дарія Каранович, Іван Книжник, Ярослав Гординський, археолог, доктор Юрій Полянський [ 2 : 90 ].  Після таких вечорів М. Шлемкевич повертається до Львова, де пліднопрацює на патріотичній ниві. З 1945 року доктор переїжджає до Німеччини (Берхтесгаден), в 1949р. - до США (Нью-Йорк), де повністю віддає себе науково-публіцистичній праці до кінця життя, яке перервалося 17 лютого1966 року [ 2 : 167 ].
  На згадку про свого видатного односельчанина М. Шлемкевича громада села встановила у1998 році пам’ятний знак із рельєфним погруддям. Він знаходиться на сільському цвинтарі біля могили отця Івана Шлемкевича (фото 11 ). Пам’ятка нагадує жителям Сновидова про відомих людей села, викликає інтерес до його минулого і сприяє дослідженні учнями школи історії рідного краю.
  Святослав Гординський - теж непересічна постать в історії нашого села. Ця людина, яка незважаючи на свої фізичні вади (відсутність голосу і
слуху), була поетом, художником, знавцем мистецтва і літератур, блискучим перекладачем. Він був одружений з племінницею М. Шлемкевича, Мирославою, тому і бував у мальовничому Сновидові.В результаті цих візитів з під пера С. Гординського у 1938 році вийшла лірична поема "Сновидів” ( додаток 3 ).
 В селі одну з вулиць названо на честь відомого земляка. А наступного року видатний українець Роман Лубківський, що був особисто знайомий із Святославом Гординським, має намір встановити в Сновидові пам’ятний знак про перебування тут пана Гординського та відкрити меморіальну кімнату в школі [ 5 : 14 ] (додаток 1 ).
  29 жовтня 1938 року в селі було засноване товариство "Луг”. В Тернопільському обласному архіві ( фонд 231, опис 2, справа 37/25, лист 1) збереглися списки членів товариства, їх налічувалося 25 чоловік, заснов- никами "Лугу” були Олена Шлемкевич, Микола Футей, Панько Вуїв, Яким Крисюк, Григорій Гуцул, Федір Литвинюк, Іван Цимбалюк, Григорій Сирота [ 2 : 647 ].
  Старожителька Сновидова Гуцул Марія Григорівна часто розповідає про події 30-х років за Польщі, особливо про діяльність "Лугу”. Адже на початку 40-х років керівником цього товариства був її батько Гук Григорій ( фото 8 ), а сама Марія Григорівна була членом і хористкою читальні "Просвіта”. Вона розповіла, що стати членом "Просвіти” можна було тільки в 16 років, а хористом - навіть в 14.Тут юнаки і дівчата села
вивчали пісні "Бистра вода, візьми мене з собою”, "Ой, у лузі червона калина” та інші. Коли вступали в "Луг” Марія Григорівна достовірно не пам’ятає, але стверджує, що залишалися членами «Просвіти» та «Лугу»
Молоді люди до того часу, поки не виходили заміж чи одружувались. Хлопці-луговики теж співали пісні національно-патріотичного характеру- «Боже, великий єдиний», «Гей, там у Вільхівцях» і під ці пісні виконували фізичні вправи з піками, а дівчата - з віночками. Цікавим та спокійним було життя села, поки на зміну цьому не прийшли важкі роки фашистської окупації 1941-1944 років.
  В роки рійни фашисти спалили в Сновидові 60 хат, 20 жителів села билися в складі радянського війська [ 6:203], близько 50 - в підпільних партизанських загонах ОУН-УПА, 18 із них були заарештовані   більшовиками, 23 чоловіки протягом 1944-1953 років були вивезені у Сибір.
  Найбільшактивними учасниками національно-визвольних змагань  ОУН-УПА із Сновидова були 11 чоловік:
  Вуїв Марія Тимківна;
  Вуїв Настя;
  Вуїв Михайло за прізвиськом "Вир”;
  Гуцул Петро Семенович, кличка "Яр”;
  Гуцул Андрій Семенович;
  Гуцул Марія Семенівна;
  Костриба Марія Василівна;
  Литвинюк Параска Павлівна;
  Слободян Василь Іванович;
  Чапельська Ганна, дочка священика з села Сновидів;
  Шкатуляк Анастасія Григорівна ( фото 12 ).
Живою залишилася тільки одна з учасниць національно-визвольних змагань Шкатуляк А.Г., якій вже виповнилося 85 років. Анастасія Григорівна Із сумом згадує трагічні сторінки 1944-1945 років. В цей час вона була   членом УПА, зв’язковою на легальному становищі. Тоді вона проживала у селі Петрові Івано-Франківської області, на правому березі Дністра. Видав її Комітету Державної Безпеки НКВС зрадник Феногеєв- фельдшер із села Сновидова. Партизанка була засуджена на 25 років жахливої каторги, 9 з яких провела у Воркутинській в’язниці. Восени 1957 року   в далеку Воркуту прийшла звістка про амністію, яку підсвідомо чекав кожен в’язень. В числі звільнених була і Анастасія Григорівна. Після ув’язнення вона втратила здоров’я, але повернулася в рідний Сновидів. Сьогодні її не забувають добрі сусіди, односельчани, а також відвідують і допомагають учні школи.
  Друга світова війна зруйнувала особисте щастя багатьох молодих людей, яких примусово вивозили до Німеччини. Збереглися спогади Масури Миколи Яковича про ці трагічні дні минулого. " У 1941 році Гітлер напав на Радянський Союз і почалася німецько-  радянська війна. Молодих хлопців від 15 до 22 років забрали мадяри (угорці). Куди? Ніхто не знав. А гнали примусово до Німеччини. Там одягнули в мундири і місяць тримали в полоні (таборі). Але це гоніння не закінчилося, воно повело в Словаччину, потім - в Австрію, Італію”.
  Тут, в Італії, чоловік відбув два роки неволі. Потім полонених згодилася   прийняти Англія. Так , ні в чому не винні люди стали ворогами свого народу, бо при поверненні на Україну, їх чекала висилка в Сибір на 10-25 років за зраду. Тому тисячі українців так і не повернулися, зв’язок з Батьківщиною не підтримувався аж до середини 80-х років. Переживши муштри, злидні, голод і холод, вони - вигнанці тепер намагалися матеріально допомогти рідним, які залишилися в Україні. А як тільки з’явилася змога Микола Якович відразу ж повернувся на рідну землю, дорогий серцю Сновидів, де його чекала дружина, двоє дорослих дітей та онуки. Закінчилася Друга світова війна, жителі села повернулися до повсякденного життя, розпочалася розбудова Сновидова.
  Протягом 50-60-х років в селі було засновано колективне господарство ім. Молотова (1946р.), споруджено 160 нових будинків, проведено електричне світло (1965р), вперше в село прибув автобус, відкрито дитячий садок на п’ятдесять місць (1967р.) та середню школу на 560 місць(1975р.), збудовано новий автопарк колгоспу, тік, гаражі, будинки для спеціалістів (1980р.), чотири корівники, тракторний парк (1983р.), споруджено двоповерховий Будинок культури (1986р.), де розміщено сільську бібліотеку, яка нараховує близько семи тисяч книг ( фото 15-17 ).
  Степан Миколайович Помазанський 42 роки пропрацював в Сновидові вчителем історії залишив свої спогади про відкриття і перші роки діяльності нової школи: " Храм науки було урочисто відкрито 17 серпня 1975 року о 12 год. суботнього дня. Ця подія зібрала майже всіх мешканців села, будівельників та учнів школи. На свято приїхали також делегації вчителів з Бучача та навколишніх сіл. З промовою-подякою державі за будівництво навої школи виступила Помазанська Євгенія Прокопівна, яка 21 рік була директором цієї школи (1975-1996рр.).  
  Того ж 1975 року з ініціативи вчителя Кириченка Володимира Івановича, в нашій школі було відкрито музей "Дружби народів”, пізніше перейменований у музей "Рідний край”.
  Також запрацювала тут велика бібліотека, яка і сьогодні забезпечує учнів навчальними посібниками та художньою літературою. Нова школа була обладнана технічними засобами навчання ( телевізорами, діапроекторами, радіоцентром), які використовувалися вчителями та учнями для навчання і здійснення інформаційних повідомлень, (а сьогодні ці функції виконує прекрасний комп’ютерний кабінет. Авт.).
  Вчительський склад школи дуже змінився та поповнився з часу її відкриття”.  А й справді, зараз тут працює злагоджений колектив із сорока семи вчителів . Деякі з них мають звання "Старший вчитель”, вищу та першу категорії, а також вчителі-спеціалісти. Майже всі вони закінчили вузи. Це хороші і розумні люди, які відкривають перед дітьми Сновидова світ знань, добра і людяності.
  Афганці Сновидова. 80-ті роки принесли в життя народу Афганістану
Жахливу громадянську війну, в яку був утягнений Радянський Союз. Тому тисячі радянських юнаків були відправлені на фронт. Афганістан не обминув українських хлопців, а також і наших односельчан. Там були:
  Боднарук Микола Васильович (1963р.н.),
  Вуїв Михайло Ярославович ( 1960 р.н.),
  Гуцул Василь Олексійович (1960 р. н.),
  Стрільчук Ярослав Петрович ( 1959 р. н.),  
  Іванишин Іван Васильович ( 1959 – 2006 р. н.),
  Рубленник Михайло Михайлович ( 1960 р. н.),
  Цьомик Василь Петрович (1961 р.н. ).
  Те, що побачили, відчули та пережили ці люди, підірвало здоров’я і
закарбувалося чорною плямою в їхній пам’яті.
  Часи Незалежності. 24 серпня 1991 року Україна нарешті стала Незалежною державою, в якій швидкими темпами розпочалися процеси національного відродження. Ці процеси охопили і наше село.Протягом 90-х років відновлено організації "Соколи”, "молода Просвіта”, побудовано церкву, відновлено історичні пам’ятки та могили, що засвідчило глибину національної свідомості, пам’ять традицій мешканців нашого села.
  Так, Рубленник Іван Андрійович на початку 90-х років разом із громадою Сновидова взявся за будівництво нової церкви, яке вимагало багато зусиль і повсякденної праці. Завдяки організованості жителів села церква Святої Покрови Божої Матері було відкрито 14 січня 1997 року,
коли і відправилася перша Свята Літургія ( фото 18).
  В 1996 році в центрі села, на Вигоні, було відбудовано братську могилу "Борцям за волю України”. Про висипання пам’ятки розповів Червінський Петро Данилович: 
  "Могила відновлена на тому ж місці і за тим же зразком, що й попередня, висипана патріотичним селом у 1941 році. І, яка вже в 1944 році була розрита окупаційною радянською владою, щоб стерти з пам’яті українського народу згадку про його героїчну визвольну боротьбу” (фото 19 )  
  Над висипанням і побудовою нової могили працював комітет села з активними членами, головою яких був Петро Данилович. Кошти на відбудову цієї пам’ятки надсилали односельці з Англії і Канади, вивезені з України в 1941-1944 роках. Урочисте посвячення і відкриття могили відбулося 10 листопада 1996 року, в якому брали участь шість священиків в присутності громади, представників національно-патріотичних організацій області, району, села ( фото 21 ). Про відновлення пам’ятної могили в нашому селі дізналася українська Діаспора в Канаді з місцевої газети " Гомін України” за 27 жовтня 1997 року ( додаток 4 ). 4 вересня 2000 року в центрі села, біля Двірської вулиці встановлено з каменю Тризуб на честь скасування кріпосного права в Галичині 1848р.(фото 23 ). Великим загально селянським святом стало посвячення біля школи фігури Божої Матері 20 серпня 2000 року ( фото 16 ). Встановлення фігури розпочалося навесні 2000 року. Будівництвом керував Дем’янчук Василь Михайлович, багато допомагали йому в цьому теперішній директор школи Данилюк Іван Михайлович, мешканці села: Дорож Михайло, Мосціпан Іван, Тимчишин Володимир, а також учні нашої школи. Кошти на пам’ятник поспонсорував з Англії Дем’янчук Іван Іванович. На посвяченні фігури Божої Матері були присутні священики із Сновидова, Золотого Потоку, Соколова, Жизномира та декан греко-католицької церкви із м. Бучача ( розповіла Дем’янчук – Тихоліз Ганна Іванівна ).
  Таким є історичний Сновидів. А на сьогодні в селі функціонують: сільська рада ( в.о. голови Михайлик В.С.), школа (директор Данилюк І.М.), дитячий садок ( зав. Карач М. В.), церква ( священик Новак А.),  ПАП "Хлібороб” ( директор Злепко І.С.), ФАП (зав. Матвіїшин О. Р.), цегельний завод ( Кульчицький Ю. П.), молочарня, чотири крамниці (Джердж С. М., Пилипчик Л.М., Лисик Г.М., Шкробач М.Д.), приватна пилорама ( Качуровський В.С.), млин ( Процюк М.І.), у 2005 році, завдяки старанням Павлюка М.І. та колишнього сільського голови Лисика М.Я., до села підведено природній газ.
  Треба відзначити, що в Сновидівській школі за останні три роки зроблено великі ремонти, створено комп’ютерний клас, здійснено газифікацію (літо 2006 року). Багато коштів для цього виділила Бучацька райдержадміністрація, допомагали батьки. Але найбільші заслуги у таких позитивних матеріальних зрушеннях в школі належить меценату Стрільчуку Василю Олексійовичу, керуючому Банком «Хрещатик» міста Києва, вихідцю із села Сновидова; а також Вуїву Івану Теофільовичу, Злепку Івану Степановичу, Пилипчук Любові Михайлівні. Спонсорські внески у розвиток школи і церкви здійснюють жителі Сновидова, які виїхали на заробітки в Англію, Італію, США.
  Ось такий сучасний Сновидів. Історію його творили наші предки протягом п’яти з половиною століть, його розбудовували наші діди, а на основі цього , ми творимо його сучасність. Для того, щоб це сучасне було гідним, ми повинні в собі ростити любов до рідного села, його традицій, любов до отчого дому, розвивати інтерес до його минулого, що і є завданням нашого гуртка. Адже недарма М.Т. Рильський писав: «Хто не знає свого минулого, той не вартий свого майбутнього».

Фото 1. Пагорб, на якому розкинувся Сновидів. 
  Територія с. Сновидова розташована в південній частині області - Придністровському природньому районі. Село розташоване на Придністровській рівнині і займає південну частину області. Схили долин порізані глибокими ярами. Сновидів розміщений в межах Східно-європейської платформи і це зумовило утворення тут корисних копалин осадового походження. На території с. Сновидова поширені такі корисні копалини, як глина, гравій, будівельний камінь. Грунти чорноземи опідзолені займають досить великі площі. Вони утворилися під лісовою рослинністю, дость родючі,бо мають глибокий гумусовий шар ( 80-90 см), вміст гумусу у верхньому горизонті (3,6-3,9%) Є ще темно-сірі лісові грунти вони мають гумусовий шар 60 см. На території села певажають грабові і дубово-грабові ліси.
   
Фото 2. Краєвид на Дністер з боку села.
  Дністер бере початок в Карпатах поблизу с.Вовчого Львівської області на висоті 900 м і несе свої води в Чорне море. Дністер звивистий і утворює великі меандри, має швидку течію - під час паводків вода досягає 4 м/сек. Найвищий рівень води спостерігається під час танення снігу в Карпатах і в час літніх повенів. Однією з приток на території села є річка Бариш .
 
Фото 3. Могила як історичний відрізок часу. (1914-1915р.р.)

Фото 4. Найбільша географічна точка села – Могила.
З часів Першої світової війни в селі збереглися історико- архітектурні пам’ятки: два дзоти розташовані на схід від села на найвищій географічній точці двох населених пунктів Сновидова і Возилова - на Могилі. Ці оборонні споруди нагадують жителям про тривожні часи минулого. Побудовані вони австрійськими солдатами близько 1914 –1915рр. Із каменю та залізобетону, мають бійниці та ніші для боєприпасів.  
 
Фото 5. Отець Іван Шлемкевич з дружиною Ядвігою.
Відомими родинами в селі були Шлемкевичі, Чапельські, Камінські, члени сім’ї яких були священиками ( Іван Шлемкевич), вчителями (Ганна Чапельська, Галина Шлемкевич–Камінська), вченими (М.Шлемкевич), кооператорами (Камінський). Священик Іван Шлемкевич із сім’єю наприкінці ХІХ ст. переїхав із Пиляви Бучацького району до нашого села і парохував в Сновидові та Возилові понад сорок років, до 1938 року.  Разом з родиною отець Шлемкевич проживав у будинку Проборства, що зберігся і до сьогодні.

Фото 6. Проворство – садиба сільського священика (друга половина ХІХ ст.)
  Проборство - це садиба священика в селі. Вона розміщена на південному краї Сновидова, біля церкви. Будинок зведений у кінці ХІХ ст. з пористого каменю-букштину. У роки війни будинок Проборства був дещо зруйнований. В повоєнний період відреставрований. Будівля досить велика за розміром (16 м х 12 м).  
  Після Другої світової війни будинок було взято під шкільні приміщення. З 1975 до 1993 року тут проживало три сім’ї сільських вчителів. З 1993 р. Проворство знову стало належати місцевому священикові отцю Володимиру Бєлінському ( до 1999р.), а потім - отцю Володимиру Заліському. Саме на Проборстві пройшло дитинство Миколи Івановича Шлемкевича.

   Фото 7. Микола Іванович Шлемкевич в 1962 році.
Микола Іванович Шлемкевич доктор філософії, публіциста, ім’я якого відоме в науковому світі. Народився він 27 січня 1894 року в селі Пилява. В кінці 90-х років ХІХ ст. разом з батьком священиком та родиною переїхав до Сновидова .Середню освіту здобув в народній школі та гімназії м.Бучача. Пізніше М. Шлемкевич навчався у Віденському університеті, де 16 липня 1926 року захищає дисертацію за суть філософії на переломі ХІХ і ХХ століть ( додаток 2 ). Свою філософську освіту у 1928 -1929 роках доповнює в університеті Сорбона. Потім повертається на батьківщину ( у Львів ), де особливо цікавиться державним відродженням. В середині 30-х років М. Шлемкевич щоліта приїжджав до села Сновидова, де часто в гостинному домі батька отця Івана Шлемкевича - Проборстві відбувалися літературно-наукові вечори. Тому кожного літа 1934-1938 років віддалений Сновидів ставав маленьким мистецько-літературним центром, коли до нього з’їжджалися різні столичні (львівські) особистості: Мирослава ( з роду Чапельських ) та Станіслав Гординські, Микола Бутович, Володимир Лісовський, Оксана Керч, Дарія Каранович, Іван Книжник, Ярослав Гординський, археолог, доктор Юрій Полянський. Після таких вечорів М. Шлемкевич повертається до Львова, де плідно працює на патріотичній ниві. З 1945 року доктор переїжджає до Німеччини (Берхтесгаден), в 1949р. - до США (Нью-Йорк), де повністю віддає себе науково-публіцистичній праці до кінця життя, яке перервалося 17 лютого 1966 року.
   
Фото 8. Стела Миколи Шлемкевичу – доктору філософії, публіцисту (1997р.)
На згадку про свого видатного односельчанина М. Шлемкевича громада села встановила у 1998 році пам’ятний знак із рельєфним погруддям. Він знаходиться на сільському цвинтарі біля могили отця Івана Шлемкевича. Пам’ятка нагадує жителям Сновидова про відомих людей села, викликає інтерес до його минулого і сприяє дослідженні учнями школи історії рідного краю.

Фото 9. Святослав Гординський з дружиною Мирославою (племінниця М. Шлемкевича)
  Святослав Гординський - теж непересічна постать в історії нашого села. Ця людина, яка незважаючи на свої фізичні вади (відсутність голосу і слуху), була поетом, художником, знавцем мистецтва і літератур, блискучим перекладачем. Він був одружений з племінницею М. Шлемкевича, Мирославою, тому і бував у мальовничому Сновидові.В результаті цих візитів з під пера С. Гординського у 1938 році вийшла лірична поема "Сновидів”.
  В селі одну з вулиць названо на честь відомого земляка. А наступного року видатний українець Роман Лубківський, що був особисто знайомий із Святославом Гординським, має намір встановити в Сновидові пам’ятний знак про перебування тут пана Гординського та відкрити меморіальну кімнату в школі (додаток 1 ).
 
Фото 10. Дитячий садок
Дитячий садок був розташований в центрі села Сновидів. Він був ці.побудований у 196 році.

Фото 11. Сновидівська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів
Сновидівська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів розташована в центрі села Сновидів, яке розкинулось на лівому березі Дністра, то обов'язково зупиниться перед красунею - школою.
  " Храм науки було урочисто відкрито 17 серпня 1975 року о 12 год. суботнього дня. Ця подія зібрала майже всіх мешканців села, будівельників та учнів школи. На свято приїхали також делегації вчителів з Бучача та навколишніх сіл. З промовою-подякою державі за будівництво навої школи виступила Помазанська Євгенія Прокопівна, яка 21 рік була директором цієї школи (1975-1996рр.).  
А минуло їй 33 роки. Проте, сам вигляд, матеріально-технічне забезпечення робить освітній заклад є привабливим.  
Силами батьків, учителів, учнів оновлено всі навчальні кабінети. Створено комп'ютерний комплекс, зміцнено спортивну базу. Для вивчення особливостей розвитку учня, його інтересів та здібностей обладнано "Кабінет психолога". Куточок духовності - це найсвятіше місце для кожної дитини. В будь-яку мить можна побачити школяра, який дякує Богу за все, що для нього зроблено в цій школі. Кожен може збагатитися духовно, допомогти самому собі виконувати найважливішу Божу заповідь: "Люби свого ближнього, як себе самого".
 
Фото 12. Будинок культури.
В центрі села 1986 року збудовано будинок культури. Також тут запрацювала велика бібліотека, яка нараховує близько семи тисяч книг і забезпечує населення історичною та художньою літературою.

Фото 13. Церква Святої Покрови Божої Матері.
Завдяки організованості жителів села церква Святої Покрови Божої Матері було відкрито 14 січня 1997 року, коли і відправилася перша Свята Літургія.

Фото 14. Могила «Борцям за волю України»
  В 1996 році в центрі села, на Вигоні, було відбудовано братську могилу "Борцям за волю України”. Про висипання пам’ятки розповів Червінський Петро Данилович: 
  "Могила відновлена на тому ж місці і за тим же зразком, що й попередня, висипана патріотичним селом у 1941 році. І, яка вже в 1944 році була розрита окупаційною радянською владою, щоб стерти з пам’яті українського народу згадку про його героїчну визвольну боротьбу” .  
  Над висипанням і побудовою нової могили працював комітет села з активними членами, головою яких був Петро Данилович. Кошти на відбудову цієї пам’ятки надсилали односельці з Англії і Канади, вивезені з України в 1941-1944 роках. Урочисте посвячення і відкриття могили відбулося 10 листопада 1996 року, в якому брали участь шість священиків
в присутності громади, представників національно-патріотичних організацій
області, району, села.
  Про відновлення пам’ятної могили в нашому селі дізналася українська Діаспора в Канаді з місцевої газети " Гомін України” за 27 жовтня 1997 року . 

 
Фото 15. Пам’ятник скасування кріпосного права.

В центрі села, біля Двірської вулиці 4 вересня 2000 року було встановлено пам’ятник з каменю Тризуб на честь скасування кріпосного права в Галичині 1848 року.


Фото 16. Фігура Матері Божої
  Великим загально селянським святом стало посвячення біля школи
фігури Божої Матері 20 серпня 2000 року. Встановлення фігури розпочалося навесні 2000 року. 
На посвяченні фігури Божої Матері були присутні священики із Сновидова, Золотого Потоку, Соколова, Жизномира та декан греко-католицької церкви із м. Бучача.

Copyright MyCorp © 2018